Сучасним школярам пощастило більше зі шкільним приладдям, бо за радянських часів гаджетів було не багато, як зараз. Сучасні школярі можуть обирати від одягу, що раніше було неможливим, до рюкзака. А скільки зараз з’явилося аналогів олівця – фломастери різного кольору, ручки, маркери, коректори, планшети, комп’ютери… Що ж було у учнів радянського часу: зошити, олівці, обкладинки на підручники, рахункові палички, трафарети.
Зошит мав простий вигляд, малюнків не було, на звороті зошита друкували, або таблицю множення, правила поведінки, або пісню. Кольором також не відрізнялися. Синій, жовтий, рожевий, зелений. Зошит у клітинку не мав полів, їх креслили червоним олівцем, ніяк не ручкою.
Зошит мав простий вигляд, малюнків не було, на звороті зошита друкували, або таблицю множення, правила поведінки, або пісню. Кольором також не відрізнялися. Синій, жовтий, рожевий, зелений. Зошит у клітинку не мав полів, їх креслили червоним олівцем, ніяк не ручкою.
Писали чорнилом, пір’яними ручками, використовуючи чорнильниці. Згодом пера замінили на автоматичні (чорнильні) ручки. Всім цим приладдям було дуже не зручно писати. З ручок увесь час капало. Плями були і на парті, і в зошиті, і в щоденниках. За рішенням міністерства освіти СРСР наприкінці 70-х було дозволено використовувати кулькові ручки. Багато хто з учнів зрадів цьому нововведенню.
В зошити радянських часів завжди вкладали промокашку для того, щоб не було плям і для скорішого висихання тексту. А взагалі промокашку використовували не тільки за призначенням, з неї робили різні речі: літаки, шпаргалки, сніжинки, іноді з неї робили маленькі кульки, з метою обстрілу свого сусіда.
За радянських часів учні повинні були ходити до школи у формі. Спочатку вона була лише коричневого кольору, а з 80-х років була ще темно-синя. Її носили цілий рік. Коли була зима в ній було холодно, а навесні – спекотно. До того ж вона кололася, бо була з вовни. Поверх форми дівчата одягали ще фартушок. Фартухи були двох кольорів – білий і чорний. Для того, щоб хоч як урізноманітнити форму, комірці і манжети обшивали мереживом, або гіпюром. Так само робили і фартухи. Справжньою прикрасою для дівчат були банти. У хлопців все було ще простіше. Жакет і брюки, сорочка білого кольору.
Щотижня комірці міняли, таке було правило, разом із манжетами. Це було зроблено з метою гігієни і о охайності учнів.
Особливо приємним був для учнів солодкий коржик, який завжди можна було купити у шкільній їдальні за досить демократичною ціною – вісім копійок.
Ще в шкільній їдальні можна було поласувати кисилем, який чомусь завжди був білого кольору, запіканкою, рагу, молоком, ладиком, булочкою.
Шкільні ранці – це цілий світ. В них носили все що завгодно, ними билися на перервах, на них каталися з горки. Зроблені з шкіряного замінювача, вони смерділи дуже неприємним запахом. У хлопців і дівчат вони відрізнялись. Старшокласники ходили до школи з портфелями, і були дуже горді з приводу цього. Без шкільного олівця школяру було дуже погано. Раніше не існувало такого поняття, як твердий чи м’який олівець. Найкращими олівцями за радянських часів вважалися олівці Koh-i-noor. Вони були імпортними і їх було важко дістати.
Підставка для книжок ще одне приладдя без якого учні не могли обійтися, особливо у молодших класах.
Дуже потрібна річ у навчанні – це лінійка. Були вони дерев”яні і пластикові. Останні були різних кольорів.
За радянських часів діти використовували точила, які були різноманітними.
Немає коментарів:
Дописати коментар