Із спогодів випускників школи

       Із щоденника випускника нашої школи Олексія Кулика: «пригадую, як ми ходили до школи, нашу першу вчительку, пам’ятаю шкільну форму і як дівчатам забороняли фарбуватися…».
        Багато думок, як було тоді і зараз. Для прикладу візьмемо фразу із інтерв’ю бабусі нашого учня Кудрі Олега, яка навчалася також в стінах нашої школи: «Радянський Союз перший в космосі, тому що в нас краща система навчання…».
         Кожен із випускників, які навчалися в нашій школі за радянських часів і після обрав собі професію і став кимось, однак, перш ніж бути доктором, викладачем, економістом, або перукарем, вони були учнями: відмінниками і двієчниками, хуліганами та бешкетниками, що ж вони пригадують зі школи? Кожен виніс із школи щось своє….. 

      
       «Я ненавиділа геометрію більше, ніж пити гаряче молоко...», - пригадує Ганна Плоха. 
        Хтось запам’ятав своє перше в житті 1 вересня.
«Перше в житті 1 вересня для мене запам’яталось на все життя. Жили ми тоді не дуже близько  школи, на вулиці Тюленіна 20. По сусідству з нами жив хлопчик на 3 роки старший від мене і в нього був велосипед. Саме на 1 вересня він обіцяв відвезти мене до школи. Все було добре, його сталевий звір мчав що миті. Однак раптом трапилась колізія – на дорозі з’явився великий чорний кіт. Саме в цю хвилину Микита, так звали хлопця, дав тормоз і я полетів униз. Було дуже боляче, а ще гірше, коли про це дізнались мої батьки». Із спогадів учня 1999 року Нестеренка Олега.
         «В молодших класах ходила в групу подовженого дня, пригадую шкільну їдальню з її коржиками, киселем білого кольору та капусним рагу». Крамаренко К.
«Ніколи не забуду 5 клас, саме тоді з’явилася вона, наша вчителька з математики, після цього «цариця полів» покорила моє серце аж до 9 класу». Макуха Ю.
«Я не любила школу, але в 6 класі дуже закохалася в свого сусіда по парті і так все життя, зараз він викладає в нашій школі фізичну культуру і ми одружені…». Єфременко С.
«Ненавиділа уроки фізичної культури, взагалі на них би не ходила, якби не батьки і класний керівник». Шестопалова І.
«В молодших класах полюбляла математику, обожнювала вчительку, але захворіла і коли прийшла до школи не могла збагнути як розв’язувати задачі, почала отримувати з математики погані оцінки і цей предмет став для мене самим ненависним. Тоді звернула свою увагу на літературу, історію, гуманітарні предмети. У старших класах у мене було дві подруги, однокласниці, вони були математиками, і завжди допомагали мені на контрольній з математики, а я за них писала контрольні твори, при чому за урок 3 твори різними стилями». 
«Хоча б на один день повернутися до школи..» Самойленко О.


«В пам’яті назавжди залишиться бабусине обличчя, коли вона повела мене у перший клас. Пам’ятаю коричневу форму, яка іноді «покусувала» шкіру і великі білі банти, які тоді називалися – «гофре», білий кружев ний передник, який мені шила мама з імпортного гіпюру і за яким була велика черга в магазині, білі панчохи, які через годину стали сірими і своє очікування від школи…». Чугаєва І.
«Я чомусь запам’ятав зі шкільних років тільки класного керівника Іванову Тетяну Григорівну. Була вона така жива, молода, гарна, нагадувала мені якусь літературна героїню. Досі пригадую її образ в великим теплом». Черкашин Я.
«Школу любила за уроки малювання і співів, на них ми могли відпочити і нам ніколи не ставили поганих оцінок». Савченко І.
         «Я ходив до гуртка аеропланування, дуже подобалося, мабуть, тому і став інженером».
         «Найкращим вчителем для мене була Шпичка Марина В’ячеславівна, вона така красива, навіть, коли ставила мені двійки, все одно залишалася гарною вчителькою». Ющук О.


  «Пригадую свій останній бал і мені стає сумно, пригадую всіх своїх учителів, їх терпіння, доброту, їх гумор. У школі мені подобалась англійська мова, тому, що я її постійно вчила і історія. Особливо після того, як я на контрольній роботі з історії написала таку відповідь: «Тризонія – це територія, на якій пасуться дикі тризони… Ось це був сміх, а потім двійка, а потім я почала вчити історію, як таблицю Менделеєва…». Кубахова С.

«Привіт, я навчаюся у школі № 4. Як для мене сама звичайна школа. Нічого примітного, та нового, але… Є кілька комп”ютерних класів, директор нам казав, що скоро буде відкритий  WI-FI. Що ще можна виділити, э апаратура, яку використовують під час вистав і заходів, а ще утому році нам дали інтерактивну дошку, якою зараз користуються багато учнів школи. Але це  не головне, головне, що моя школа залишиться в моєму серці назавжди!». Симоненко Є.

«У загальноосвітній школі № 4 я навчаюсь з 6 класу, але ніколи не пожалкувала, шо взагалі пішла до цього навчального закладу. Тут є майже все для сучасного школяра, вчителі допомагають розвивати таланти, вміють підібрати слова для мотивації учнів та піклуються про їх подальше життя». Обраменко Д.

 «Також учні спілкуються не «по класах», а між собою взагалі: молодші завжди можуть запитати у старших поради, або, навпаки, просто справитись про успіхи у навчанні. Четверта школа дуже дружня». Папушенко О.

 «Я можу багато розповісти і про олімпіади, і по конкурси, і про шкільне змагання, але ліпше все це побачити самому, тому, що не все можна передати слова. Я рада, що навчаюсь  у цій школі». Кононова Є.

 «У школі № 4 я навчаюсь з 2009 року, і це мій останній рік навчання. Я з впевненістю можу сказати, що за цей період вона стала для мене другою домівкою. Більшість часу я проводила саме тут. 

         За цей період наша школа протерпіла багато змін, звісно, у кращу сторону. Вчителі за всі ці одинадцять років навчали мене не тільки профільним предметам, а й навчили, як правильно вчиняти в деяких життєвих ситуаціях, надавали можливість само реалізуватися. Кожен учитель має власний підхід до учнів, тому навчання стає більш цікавим. Хочу зазначити, що в деяких вчителів немає такої вдачі, тому предмет втрачає свій інтерес від чого стає прикро, адже, наше покоління потребує більш сучасного надання матеріалу. Думаю, що шкільне життя я буду згадувати тільки з позитивними емоціями». Чугаєва А.

          «Школа – це початок… Це місце, яке перетворює людину в особистість. Саме тут ми починаємо розкриватися, робити перші самостійні кроки, заявляти про себе світові.

         Школа № 4 – це не просто спогади про моє навчання, це частинка моєї душі, в якій назавжди залишаться перші уроки, наші розваги, мої досягнення і, звичайно,  ті люди, завдяки яким, я стала такою, як я є  зараз, - це мої учителі. На хвилину навіть задумалася, чи можу я виділити найулюбленішого свого учителя? І зрозуміла, що ні. Як же можна обирати? Кожен із них залишився в моєму серці: Світлана Миколаївна, яка навчила любити рідну мову і заглибила в чарівний світ літератури, Тетяна Григорівна, яка навчила рахувати, Ніна Миколаївна, яка захоплено розповідала про організми і бактерії, Галина Іванівна своїми нетрадиційними методами змогла заохотити навіть двієчників, змусила вчити фізику, Олександр Лаврентійович намагався донести всі тонкощі креслення до мого «філологічного розуму», а чи можливо не згадати Марину В'ячеславівну, Аллу Григорівну, Тамару Григорівну та інших? Ляховська Н.


  Адже учитель – це не лише та людина, яка викладає свій предмет. Ні! Учитель допомагає нам зробити перший крок у доросле життя, вчить нас повазі, любові до інших, вічним цінностям. Саме такі вчителі працювали і працюють в ЗОШ № 4. І я пишаюся тим, що я навчалася 
тут!».  Ляховська Н.
         
         «Я учениця 11 класу, і це мій останній рік у школі, тому, дещо я можу розповісти. Незважаючи на деякі мінуси (але у кого їх немає?), можу сказати, що я дуже полюбила цю школу, вчителів, учнів та нашу їжу в їдальні (це дуже смачно). Мені здається, що такої атмосфери ви не знайдете в жодній школі, тому що, кожен прийде на допомогу та дасть пораду. Але все ж, деяким вчителям не вистачає запалу в очах, і це залежить не від школи, а від самої професії, бо це важко. Тому я вважаю, що на учителя потрібно не йти навчатися, а бути ним ще задовго». Білоконь Л.

Немає коментарів:

Дописати коментар